судовий
СУДОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до суд 1–4.
Леся Українка та К. В. Квітка переїхали з Євпаторії до Ялти. К. В. Квітка отримав нове місце праці в судових установах (з наук. літ.);
Цілих п'ять годин тривала судова нарада (А. Головко);
Судовий вирок;
// Признач. для ведення суду.
У величезній судовій палаті засів цар Соломон на своїм престолі (І. Франко);
Притягли його в судовий зал, прикутого до дошки (В. Гжицький);
// Яким відає суд.
Запирався [батько] у себе в кабінеті й передивлявся судові діла (Панас Мирний);
// Який служить у суді.
Судовий панич до Параски почав приставати (Панас Мирний);
Судові урядовці оселились у домі Базилевських (О. Гончар);
// у знач. ім. судови́й, во́го, ч., заст. Те саме, що судови́к.
Аж гуде, З усіх усюд народу йде, Та щось шепочуть про отруту І судових неначе ждуть (Т. Шевченко);
Повно було якихсь судових. Казали, що приїхали продавати двір за довг (М. Коцюбинський).
2. Стос. до судочинства.
Процес християн судовий відбувається на дальшому кінці арени (Леся Українка);
Після закінчення судового слідства, після промов обвинувача і оборонця обвинуваченому надається останнє слово (з наук. літ.);
Між Рудим і Лукашевичем багато літ ішла судова тяганина за границю їх маєтностей (М. Рильський);
Судова експертиза;
Судова практика;
// Уживається в складі назв ряду дисциплін, які відіграють допоміжну роль у судовому процесі й слідстві.
Він чималенько попрацював в галузі судової медицини (Остап Вишня);
Судова хімія.
Словник української мови (СУМ-20)