сумовито

СУМОВИ́ТО, присл.

1. Присл. до сумови́тий 1, 3.

– Скрізь панує неправда в світі, – сказав сумовито Роман (І. Нечуй-Левицький);

Чорні брови сумовито зійшлися над темними очима (С. Журахович);

У замуленому озерці сумовито кумкали жаби (Ю. Бедзик);

Сумовито заскрипіла підвода (М. Стельмах);

Брудна, вогка світлиця була слабо освічена одною лампою, що сумовито гойдалася на стелі (І. Франко).

2. у знач. пред. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; сумно.

Буває так тривожно, сумовито В людському серці (О. Ющенко);

// Про обстановку, яка викликає, навіває сум.

Сумовито якось і тихо було в тій давніше .. веселій оселі (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. сумовито — сумови́то прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. сумовито — див. тривожно  Словник синонімів Вусика
3. сумовито — присл. 1》 Присл. до сумовитий 1), 3). 2》 у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; сумно. || Про ситуацію, яка викликає, навіває сум.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. сумовито — Сумови́то, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. сумовито — СУМОВИ́ТО, присл. 1. Присл. до сумови́тий 1, 3. — Скрізь панує неправда в світі, — сказав сумовито Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 411); Чорні брови сумовито зійшлися над темними очима (Жур., Звич.  Словник української мови в 11 томах