тембр
ТЕМБР, у, ч.
Характерне забарвлення звуку, за яким розрізняють звукові тони однакової висоти й завдяки якому звучання одного музичного інструмента або голосу відрізняють від іншого.
Сукупність усіх додаткових тонів, їх характер та взаємозв'язок з основним тоном надають мовному звукові певного забарвлення, утворюють тембр звучання (з наук. літ.);
– Чи є хто в хаті? – почувся ніжного тембру високий голос (С. Васильченко);
Останній дзвінок, гасне світло, короткий удар гонга – народився і погас звук надзвичайного тембру, і завіса розкривається (Ю. Мартич);
Краси надав декламуванню тембр голосу.., його гнучкість і різноманітність тону, що має відповідати почуттям, вираженим у словах (з наук.-попул. літ.);
// перен. Про характер, своєрідну особливість чого-небудь.
Кінчилась війна, відгриміли переможні салюти .. Життя набирало мирного тембру (О. Гончар);
Кожна новела “Вершників” має свій тембр (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)