тополя
ТОПО́ЛЯ, і, ж.
Дерево родини вербових із високим прямим стовбуром, глянсуватими листками різної форми та одностатевими квітками у вигляді повислих сережок.
Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Т. Шевченко);
Сонце сідало за горами, за високими тополями, що стояли на горі (І. Нечуй-Левицький);
Зашуміла вітами стара тополя (А. Шиян);
* У порівн. Дівчина стояла нерухомо, мов тополя, похилена осіннім вітром (О. Гончар);
// у знач. збірн.
На супіщаних ґрунтах, каштанових і південних чорноземах для садів і виноградників можна рекомендувати узлісні смуги з тополі (з наук. літ.).
△ (1) Піраміда́льна (італі́йська) топо́ля – вид стрункої високої тополі, крона якої має форму піраміди.
Сонце сідало, і останнє його проміння ледь на мить затрималося ще на самісіньких верхів'ях пірамідальних тополь, що оточували наше футбольне поле (Ю. Смолич);
Вулиці і сквери нашого міста прикрашають чарівні алеї українських пірамідальних тополь (з газ.);
(2) Топо́ля Максимо́вича – швидкоросла порода тополі, що в 70–80 років дає до 800 кубометрів деревини з гектара;
(3) Чо́рна топо́ля – те саме, що осокі́р.
Словник української мови (СУМ-20)