тупиця
ТУПИ́ЦЯ, і.
1. ж. Те саме, що тупа́к 1.
Як добре плече, так і тупиця січе (Номис).
2. ч. і ж., розм. Про тупу, розумово обмежену людину.
Голова вдався собі разом тупиця і гординя (П. Куліш);
Не розуміючи того, що це втома і що ця втома ослабила пам'ять, він нарікав на себе, обзивав себе тупицею, нездарою (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)