фата
ФАТА́, и́, ж.
Легке, звичайно довге, покривало з тюлю або мережива як весільний головний убір нареченої.
– Давай лишень гроші, не теревень! Треба купувати фату, гірлянду, букети, стрічки, кокарди, набирати на вінчальну сукню (І. Нечуй-Левицький);
І от з'являється юна наречена. У довжелезній фаті, білих рукавичках, білій сукні старовинного покрою (Ю. Яновський);
* У порівн. Вітер шелестів соняшниками, вилискував листям кукурудзи по городах, і вся Чаплинка була у вітряних шумах, в легкому текучому сяйві, що переливалось на ній, як весільна фата (О. Гончар);
* Образно. * У порівн. Берізка причепурилася, огорнувшись зеленою прозорою фатою першого листя (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)