херувим

ХЕРУВИ́М, а, ч.

1. У біблійній символіці – надприродна шестикрила істота з очима на всьому тілі; у християнському віросповіданні – ангел вищого чину.

В ту пору із неба Веселі й гучні Святих херувимів Летіли пісні (Я. Щоголів);

Мені здавалося, що величні звуки міді тримають мене на своїх хвилях, а поруч мене літають невидимі херувими (І. Микитенко);

* У порівн. Ладану хлопець не жалів і, завдяки його ревності, дим стояв у церкві хмарою, і Ганна пливла в тій пахучій хмарі, як херувим (О. Гончар);

// Зображення цього ангела в образі вродливого юнака, дитини або дитячої голівки з крилами.

Багато на покуті ікон було розмальованих, і роблених квіточок, і херувимів (Марко Вовчок);

* У порівн. Як божий день – вона ясна, Як херувим – вона вродлива, І безтурботна, і мінлива, Як в небі зіронька нічна (Микола Чернявський).

2. перев. мн. Церковна пісня, яка починається цим словом.

Перед очима її церква .. Співають херувими; а їй під груди щось підкочується, лізе з горла і так хочеться крикнути дико (М. Коцюбинський).

Словник української мови (СУМ-20)