царів
ЦАРІ́В, ре́ва, ре́ве.
Прикм. до цар; належний цареві.
Не зовіте преподобним лютого Нерона. Не славтеся царевою святою війною Бо й самі не знаєте, що царики коять (Т. Шевченко);
Князь Курбський від гніву царевого втік (П. Грабовський);
Опливала свічка, і краплина за краплиною скочувався віск на папір царевого листа (П. Кочура);
// у знач. ім. царе́ва, вої, ж. Цариця.
Цар і царева на спацир [прогулянку] йшли (з переказу).
Словник української мови (СУМ-20)