цвірчання
ЦВІРЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. цвірча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Було за північ .. Десь із нірки виліз цвіркун і одноманітним цвірчанням порушував тишу (С. Чорнобривець);
Виконроб одразу ж послав самоскид за командою підривників, а поки що мотори заглушено, агрегати зупинено, на всій ділянці робіт – тиша та цвірчання цикад (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)