цілковитий
ЦІЛКОВИ́ТИЙ, а, е.
Який виявляється цілком, не частково; повний, абсолютний.
Мені в Швейцарії лікарі казали, що мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Леся Українка);
– В цій справі ми домоглися цілковитої згоди (З. Тулуб);
[Гібсон:] Я мав невеличку принципову розмову з місіс Кросбі і в цій розмові зазнав цілковитої поразки (В. Собко);
Василько почував цілковите задоволення (О. Донченко);
// Необмежений, нічим не зв'язаний.
Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю.., а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті (Леся Українка);
Мати, виряджаючи її на Каховку, передала дядькам цілковиту владу над нею, доручила їм берегти дівчину від усяких напастей (О. Гончар);
// Який досяг вищого розвитку, межі.
В галузі повісті й новели в Галичині теж цілковитий застій (І. Франко);
В кімнаті цілковитий порядок (І. Кочерга);
У повітрі цілковита тиша, й на снігу сердито поскрипує мороз (Г. Епік);
// Дійсний, справжній.
– На тебе він поглядає цілковитим ягнятком, – невинним голоском поправила Воля (Ю. Яновський);
Хто їде лише на трійках? Цілковитий нездара або найбільший лінюх, а Дарка ні одне, ні друге (Ірина Вільде);
Крізь вікно лилося на них синюще київське небо, а їм здавалося, що надворі цілковита осінь (Ю. Яновський);
// Те саме, що суці́льний 2.
На південь від Сиваша поверхня Криму має вигляд цілковитої рівнини (з наук. літ.).
З цілкови́тою підста́вою див. підста́ва¹.
◇ (1) Ма́ти цілкови́ту ра́цію (д) див. ма́ти².
Словник української мови (СУМ-20)