цілковитий

ЦІЛКОВИ́ТИЙ, а, е.

Який виявляється цілком, не частково; повний, абсолютний.

Мені в Швейцарії лікарі казали, що мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Леся Українка);

– В цій справі ми домоглися цілковитої згоди (З. Тулуб);

[Гібсон:] Я мав невеличку принципову розмову з місіс Кросбі і в цій розмові зазнав цілковитої поразки (В. Собко);

Василько почував цілковите задоволення (О. Донченко);

// Необмежений, нічим не зв'язаний.

Тепер на тиждень хтось має цілковиту волю.., а там мусить подумати про матеріал до дальшої статті (Леся Українка);

Мати, виряджаючи її на Каховку, передала дядькам цілковиту владу над нею, доручила їм берегти дівчину від усяких напастей (О. Гончар);

// Який досяг вищого розвитку, межі.

В галузі повісті й новели в Галичині теж цілковитий застій (І. Франко);

В кімнаті цілковитий порядок (І. Кочерга);

У повітрі цілковита тиша, й на снігу сердито поскрипує мороз (Г. Епік);

// Дійсний, справжній.

– На тебе він поглядає цілковитим ягнятком, – невинним голоском поправила Воля (Ю. Яновський);

Хто їде лише на трійках? Цілковитий нездара або найбільший лінюх, а Дарка ні одне, ні друге (Ірина Вільде);

Крізь вікно лилося на них синюще київське небо, а їм здавалося, що надворі цілковита осінь (Ю. Яновський);

// Те саме, що суці́льний 2.

На південь від Сиваша поверхня Криму має вигляд цілковитої рівнини (з наук. літ.).

З цілкови́тою підста́вою див. підста́ва¹.

◇ (1) Ма́ти цілкови́ту ра́цію (д) див. ма́ти².

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me