шибеник

ШИ́БЕНИК, а, ч.

1. заст. Той, хто повісився або кого повісили на шибениці.

“Потривайте ж, – думаю я, – коли ви вивезли матір за царину на сміх людям та й покинули на .. розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то й я покину вас” (І. Нечуй-Левицький);

* У порівн. Відірвався, як шибеник від шибениці (Номис);

// лайл. Той, хто заслуговує шибениці; негідник.

Як забачила [молодиця] дядька Володька, зірвалась з місця, наче її полум'я обхопило: – .. Шибеник! Злодюга! (Марко Вовчок);

[Микита:] Нехай би я був паскудний на вроду або ж злодій чи шибеник... Чому ж Одарка не хоче мене любить? За що вона зневажає мене? (М. Кропивницький).

2. розм. Те саме, що бешке́тник.

Ні батькова грізьба, ні материна умова нічого не подіють з таким гульвісою, шибеником... (Панас Мирний);

– Гарненько намніть йому, шибеникові, уші [вуха]: хай не лазить по чужих городах та не псує на огірках гудини (С. Васильченко);

– Отакий, як цей Віктор, у мене син. Шибеник справжній, а кмітливий. Грається і то так серйозно, по-діловому (Ю. Збанацький).

Значення в інших словниках

1. шибеник — ши́беник: висѣлецъ [ІФ,1890]  Словник з творів Івана Франка
2. шибеник — (про одчайдушну людину, часто доброзичливо) розм. шибайголова, одчайдух, зірвиголова, урвиголова, паливода, (не робить нічого шкідливого) капосник, пустун, каверзник.  Словник синонімів Полюги
3. Шибеник — Ши́беник іменник чоловічого роду місто в Хорватії  Орфографічний словник української мови
4. шибеник — (вартий шибениці) вислюга, вішальник, (- дитину) капосник, каверзник, пустун, збитошник, БЕШКЕТНИК, шкода, п. ф. ШИБЕНИЦЯ, вішальниця, П. ґільйотина  Словник синонімів Караванського
5. шибеник — див. бешкетник; розбійник  Словник синонімів Вусика
6. шибеник — [шибеиниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іy  Орфоепічний словник української мови
7. шибеник — -а, ч. 1》 заст. Той, хто повісився або кого повісили на шибениці. || лайл. Той, хто заслуговує шибениці; негідник. 2》 розм. Те саме, що бешкетник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. шибеник — БЕШКЕ́ТНИК (той, хто порушує порядок, пристойність, любить зчиняти бешкети), ДЕБОШИ́Р розм. рідше, ГАЛАБУ́РДНИК діал.; ПРОБИ́ЙГОЛОВА розм., РОЗБИША́КА розм.  Словник синонімів української мови
9. шибеник — Ши́беник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. шибеник — ШИ́БЕНИК, а, ч. 1. заст. Той, хто повісився або кого повісили на шибениці. "Потривайте ж,— думаю я,— коли ви вивезли матір за царину на сміх людям та й покинули на..розпутті, де ховають вішальників та шибеників, то й я покину вас" (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
11. шибеник — Шибеник, -ка м. 1) Висѣльникъ, достойный висѣлицы. Відорвався, як шибеник від шибениці. Ном. № 3152. Борода як у владики, а сумління, як у шибеника. Ном. № 180. 2) Шалунъ, сорвиголова.  Словник української мови Грінченка