шкурник
ШКУ́РНИК, а, ч., розм.
Той, хто дбає лише про власні інтереси, власне життя, власний добробут, достаток і т. ін.
[Охріменко:] Знаєш що, браток? Ти не пролетаріат і не диктатура, а ти просто свистун і шкурник (І. Микитенко);
Щоранку він [Щорс] у точно призначену годину приходив до комендатури, приймав відвідувачів, кожному давав пораду, виявляв шкурників, зрадників, які також потикались до нього (С. Скляренко);
– Так от за кого ти мене приймаєш? За шкурника і пристосованця? (Д. Бедзик);
* У порівн. Йому раптом стало соромно від Сашкових слів. Та він же й насправді тікає з села, як останній шкурник і егоїст (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)