шпиталь
ШПИТА́ЛЬ, ю, ч.
1. Військово-медичний заклад для стаціонарного лікування хворих і поранених; госпіталь.
За якийсь час з того шпиталю перевезли його до другого (Н. Кобринська);
За чотири роки сходив він багато огненних доріг, не раз стікав кров'ю, валявся по різних шпиталях (І. Цюпа);
Вийшли з бою танк і людина. Водія повезли в шпиталь (М. Рудь);
В сусідньому селі Радванці обладнали військовий шпиталь, куди привозили щодня поранених (М. Томчаній);
Польовий армійський шпиталь знаходився під землею (М. Стельмах);
// Місце, де лежать поранені.
[Пані Люба:] Як самі бачите, у нас все разом: і арсенал, і шпиталь, і опочивальня, – звичайне, як в облозі (С. Васильченко);
Наверху в залі було повно диму. На підлозі лежали, стогнучи, поранені. Тут уже утворився цілий шпиталь (О. Гончар).
2. заст. Лікарня.
У Львові мені було дуже погано, але я старався підбадьоритися, підняв (яка була) енергію, щоб доїхати якось додому, бо не хотілось лягати у львівському шпиталі... (М. Коцюбинський);
Дитину віддано на село до мамки, мати, виздоровівши [одужавши], пішла знов у службу і оце перед двома роками вмерла в шпиталю (І. Франко);
– Внуки пішли, а я ще і внуку відпровадив, аби в шпиталях ходила за хорими (В. Стефаник);
// Богадільня.
– Поки ти живий та здоровий, роби та й живи на своє зароблене. А як зробився старий та нікчемний, про тебе громада поклопоче. Задля цього в нас такі шпиталі позаведено (Панас Мирний);
Розмовляючи, наблизилися вони до шпиталю .. Навколо сиділи й лежали на лавках кілька вбогих, сліпих та калік (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)