щупик

ЩУ́ПИК, а, ч.

1. Зменш. до щуп.

Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано вітчизняниими інженерами (з наук.-попул. літ.).

2. Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів.

Ротові органи жука мають членисті придатки – щупики, якими тварина обмацує їжу (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. щупик — щу́пик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. щупик — -а, ч. 1》 Зменш. до щуп. 2》 Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. щупик — ЩУ́ПИК, а, ч. 1. Зменш, до щуп. Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано радянськими інженерами (Наука.., 9, 1959, 23).  Словник української мови в 11 томах