щупик
ЩУ́ПИК, а, ч.
1. Зменш, до щуп.
Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано радянськими інженерами (Наука.., 9, 1959, 23).
2. Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів.
Ротові органи жука мають членисті придатки — щупики, якими тварина обмацує їжу (Зоол., 1957, 31).
Словник української мови (СУМ-11)