явний
Я́ВНИЙ, а, е.
1. Який не приховується, не таємний; відкритий.
“Насуваються грізні дні. Ми повинні бути пильними і рішучими. Хай не заховається від нашого ока ні явний, ні притаєний ворог” (Григорій Тютюнник);
На цареві був важкий коштовний одяг; в царських палатах стояла задуха, його кололи очима явні і приховані змовники (Л. Дмитерко);
Навколо великих людей і круг їх пам'яті завжди точиться явна чи приглушена боротьба (М. Рильський).
2. Абсолютно очевидний, зрозумілий для всіх; безсумнівний, відвертий.
[Xуса:] Ти розумієш те, що ти сказала? [Сабіна (з явною насмішкою в голосі, але з наївним виразом обличчя):] Сабіна розуміє все, що треба, чого ж не треба, то не розуміє (Леся Українка);
Кошовий Кирдяга стежив за перебігом бою з явним незадоволенням (О. Довженко);
Омелько досить байдуже, з явним недовір'ям слухав Артема (А. Головко);
Пояснення голови не всіх у залі задовольнило. Довелось ставити на голосування: хто за те, щоб пояснення полуботківців вважати за задовільне. – Явна більшість! – оголосив Гудзій (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)