квітка

пришива́ти (пришпи́лювати) квітки́ / приши́ти (пришпили́ти) кві́тку кому, яку. Ображати когось в’їдливими репліками, дошкульними словами; обзивати когось, давати призвіська, насміхатися над кимсь. З кожного насміхається (Печериця), кожному квітки пришиває, а сам же то? Якби глянув у воду на свою вроду (Панас Мирний); Ятрівка таку квітку пришпилить, що і через тиждень сорому не збудешся (Г. Квітка-Основ’яненко). пришпи́лювати латки́. — Усякий думає: “Пришпилюють мені латки, давай буду й я пришпилювати іншим!” (І. Франко).

як (мов, ні́би і т. ін.) (та) кві́точка (кві́тка). Дуже гарна. У хаті в неї, як у віночку: хліб випечений, як сонце; сама сидить як квіточка (П. Куліш); А дівчинка, справді як та квіточка (Марко Вовчок).

Значення в інших словниках

1. Квітка — Кві́тка прізвище  Орфографічний словник української мови
2. квітка — Квіт, г. чичка, д. косиця, З. П. рожа, мальва тощо; квіточка, квітонька; мн. КВІТКИ, (на матерії) узори.  Словник синонімів Караванського
3. квітка — див. цвіт  Словник синонімів Вусика
4. квітка — [кв’ітка] -ткие, д. і м. кв'іц':і, мн. -тки, -ток, vдв'і кв'іткие  Орфоепічний словник української мови
5. квітка — -и, ж. (мн. квіти, -ів). 1》 Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; має різне забарвлення та приємний запах. || Ця сама частина рослини, зірвана зі стеблом.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. квітка — КВІ́ТКА, и, ж. 1. Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; звичайно має різне забарвлення та приємний запах.  Словник української мови у 20 томах
7. КВІТКА — • "КВІТКА" - ілюстрований літ. збірник. Видав 1890 Василь Лукич у Львові. Вміщено оповідання "Гершко Гольдмахер" Т. Франка, "Нелюб" Б. Грінченка, вірші В. Александрова, П. Куліша, С. Руданського, К. Устияновича, О. Філаретова. Опубл. нарис...  Українська літературна енциклопедія
8. квітка — Орган статевого розмноження у насінних рослин, що перетворився на вкорочений пагін; у покритонасінних типова к. складається з маточки, тичинок та оцвітини (пелюстки віночка та чашолистки, чашечки), розташованих у квітколожі...  Універсальний словник-енциклопедія
9. квітка — КВІ́ТКА (частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинок та пелюсток навколо них; квітуча рослина), ЦВІТО́К діал., ЦВІ́ТКА діал., ЦВІТ діал., ЧІ́ЧКА діал.; КВІТ перев. у мн.; КОСИ́ЦЯ розм. (якою заквітчуються).  Словник синонімів української мови
10. Квітка — Кві́тка, -тки, -тці (прізв.). Кві́тчин, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. квітка — КВІ́ТКА, и, ж. 1. Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; звичайно має різне забарвлення та приємний запах.  Словник української мови в 11 томах
12. квітка — Квітка, -ки ж. 1) Цвѣтокъ. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка... О, траво висока! Закрий її, сховай її від людського ока. К. Досв.  Словник української мови Грінченка