помліти

млі́ти душе́ю (се́рцем). 1. за кого—що і без додатка. Уболівати за кого-, що-небудь; переживати. — Сюди, туди — аж воли мої в гречці.. І, лихо!.. що ж це буде! — млію душею (А. Тесленко); Вночі не спить (Катря), його (дитя) доглядає, вдень серцем за його (нього) мліє, коли робота одірве від його на яку хвилину (Панас Мирний). помлі́ти (попомлі́ти) душе́ю (тривалий час). Скільки наплакалась (Надія), потім набідувалась, скільки душею помліла (Я. Баш); Попомлів же він тоді за них (пісні) душею (Панас Мирний). 2. Відчувати страх; боятися. Мала пацієнтка мліла душею перед дверима лікаря (З усн. мови); попомлі́ти душе́ю від стра́ху (тривалий час). Хай трохи попомліє (Пилипко) душею від страху, а як засне, переспить (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. помліти — помлі́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. помліти — -ію, -ієш, док., розм. 1》 Втратити свідомість (про всіх чи багатьох); знепритомніти. 2》 Знемогти від спеки, духоти і т. ін. (про всіх чи багатьох). 3》 Стати нечутливим (про руки, ноги, пальці і т. ін.); потерпнути. 4》 Мліти якийсь час. 5》 тільки 3 ос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. помліти — ПОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. 1. Втратити свідомість (про всіх або багатьох); знепритомніти. Усі двірські панії й панни помліли [від подиву] (І. Нечуй-Левицький); Ох, вони [мати і сестра] помліли би, якби знали, з якими людьми приходиться йому жити (І.  Словник української мови у 20 томах
4. помліти — ПОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. 1. Втратити свідомість (про всіх або багатьох); знепритомніти. Усі двірські панії й панни помліли [від подиву] (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
5. помліти — Помліва́ти, -ва́ю, -єш сов. в. помліти, млію, -єш, гл. 1) Обомлѣвать, обомлѣть. Моє серденько мліє, мліє, помліває. Чуб. V. 403. Болить животочок, все тіло помліло. Чуб. V. 263. Усі помліли: «Се він, — кажуть, — збожеволів». Г. Барв. 210.  Словник української мови Грінченка