балакучий
БАЛАКУ́ЧИЙ, а, е. Який любить багато балакати, який багато говорить.
Та, здається, на йому [Лушні] й шкура говорила, такий балакучий (Мирний, І, 1949, 260);
Бжеський був надто балакучий і за келехом міг розпатякати багато зайвого (Тулуб, Людолови, І, 1957, 8);
Він [шинкар] і бігав від столів до ванькирчика, і прислухався до розмов своїх гостей. А вони підпивали і ставали все балакучіші (Кочура, Зол. грамота, 1960, 7).
Словник української мови (СУМ-11)