бездільний
БЕЗДІ́ЛЬНИЙ¹ а, е.
1. Який не хоче або не має потреби працювати.
Та ще ж він шличок іздіймає, До Хведора до бездільного та безрідного словами промовляє (Думи.., 1941, 65).
2. Не зайнятий роботою; бездіяльний, пасивний.
[Руфін:] Уперше зрозумів я, що як то тяжко, склавши руки, ждати, чи вернеться одважний друг додому.. Мов ганьба, так гнітить оця тривога бездільна і безсила!.. (Л. Укр., II, 1951, 384);
[Івась:] Той [фабрикант] живе бездільним життям (Ірчан, І, 1958, 105).
БЕЗДІ́ЛЬНИЙ² див. бездо́льний.
Словник української мови (СУМ-11)