бездільник
БЕЗДІ́ЛЬНИК, а, ч., рідко. Той, хто не працює, не хоче, не любить працювати; нероба, ледар.
Ніхто й не знав, що він таке ледащо й таки зовсім бездільник, а не знавши, та й оддали за нього Пріську (Кв.-Осн., II, 1956, 102);
За друзями рушили й більшість бездільників, що стояли довкола чума (Ільч., Серце жде, 1939, 399).
Словник української мови (СУМ-11)