бездільник
БЕЗДІ́ЛЬНИК, а, ч., рідко.
Той, хто не працює, не хоче, не любить працювати; нероба, ледар.
Ніхто й не знав, що він таке ледащо й таки зовсім бездільник, а не знавши, та й оддали за нього Пріську (Г. Квітка-Основ'яненко);
За друзями рушили й більшість бездільників, що стояли довкола (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)