безтямний
БЕЗТЯ́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив самовладання, розуміння, свідомість.
Довго потім він ходив по своїм покою, безтямний, мов одурілий від того, що бачив і чув того вечора (Фр., VII, 1951, 270);
Безтямного богатиря Поклали так на ноші, як царя (Бажан, II, 1954, 198);
// Який виявляє ознаки нестями; нестямний.
А тая жінка в фіалковій сукні, — Недбало вбрана, груди впалі, погляд Скляний, безтямний (Л. Укр., IV, 1954, 117);
Оглянулась [Тася] довкола безтямними очима й притьмом кинулась на перон (Дмит., Розлука, 1957, 124);
// Викликаний великим збудженням; несамовитий.
Мати з безтямним зойком упала на дорогу (Коз., Вісімсот.., 1953, 22);
І йому пригадалася незабутня картина прощання, сльози дружини, її безтямні обійми, ридання без слів, без голосіння (Шиян, Гроза.., 1956, 73).
2. перен. Надзвичайно сильний, величезний.
У цей день грузовики мчали по шосе на безтямних швидкостях (Гончар, Людина.., 1960, 161);
Безтямна жадоба життя прокинулась у грудях (Донч., III, 1956, 189).
Словник української мови (СУМ-11)