брукований
БРУКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до брукува́ти.
Спершу поволі, потім хутко торохкотнули колеса по брукованому річковим каменем двору (Чендей, Поєдинок, 1962, 32);
// У знач. прикм.
Тим часом вона без мети блукала стежками бракованого двору (Коцюб., II, 1955, 144);
Увесь день їхали брукованим шляхом, а надвечір завернули на грунтову дорогу (Кучер, Зол. руки, 1948, 200).
Словник української мови (СУМ-11)