брязкання

БРЯ́ЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. бря́зкати і звуки, утворювані цією дією.

Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Вовчок, І, 1955, 364);

В’їдливе брязкання острог помітно наближалось (Епік, Тв., 1958, 38);

Страшне брязкання на чотирьох фортеп’янах розбило його нерви так, що він не міг витримати і вибіг із свого покою (Фр., VII, 1951, 241).

Значення в інших словниках

1. брязкання — бря́зкання іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. брязкання — -я, с. Дія за знач. брязкати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. брязкання — БРЯ́ЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. бря́зкати і звуки, утворювані цією дією. Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Марко Вовчок); В'їдливе брязкання острог помітно наближалось (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. брязкання — див. звучання  Словник синонімів Вусика
5. брязкання — Бря́зкання, -ння, -нню  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. брязкання — Брязкання, -ня с. Бряцаніе. Левиц. Пов. 156.  Словник української мови Грінченка