брязкіт
БРЯ́ЗКІТ, коту, ч. Те саме, що брязк.
Почувся брязкіт. шпор, рип чобіт (Мирний, І, 1954, 353);
До пізнього вечора тривали в новій фабриці стукання та брязкати (Фр., V, 1951, 383);
На світанку Дмитра розбудили брязкіт зброї і радісні голоси (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 692).
Словник української мови (СУМ-11)