вартовий
ВАРТОВИ́Й, а́, е́.
1. Який стоїть на варті, охороняє кого-, що-небудь.
Парк теж оточувала вартова сторожа (Стор., І, 1957, 370);
Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру (Л. Укр., II, 1951, 276);
// Стос. до варти, пов’язаний з вартуванням.
Он сіра старезна в’язниця, Хатина при їй вартова (Л. Укр., IV, 1954, 94);
Потяг спинився біля вартової будки із прикордонним знаком (Досв., Вибр., 1959, 180);
// у знач. ім. вартови́й, во́го, ч.; вартова́, во́ї, ж.
Він усе вартовим був, при садовині або при баштанах (Барв., Опов.., 1902, 353);
Перед вікнами.. ходив мовчки вартовий з карабіном на плечі (Фр., VI, 1951, 170);
Біля відсіку стоїть вартовий, він сперся на гвинтівку (Корн., І, 1955, 68);
Чорне море, безбережне море, Ходять в морі наші кораблі: Крейсери, есмінці і лінкори — Вартові радянської землі (Нех., Ми живемо.., 1960, 53);
*У порівн. Заснули кедри, рядом з ними хитаючись модрини сплять, стрункі смереки вартовими в тумані сторожко стоять (Гонч., Вибр., 1959, 135).
2. рідко. Те саме, що чергови́й.
Саїд-Алі намагався вже самотужки підвестися, коли підбіг до нього Храпков, а за ним вартовий лікар (Ле, Міжгір’я, 1953, 276).
3. у знач. ім. вартова́, во́ї, ж. Приміщення для вартових.
Словник української мови (СУМ-11)