вартовий
ВАРТОВИ́Й, а́, е́.
1. Який несе варту, охороняє кого-, що-небудь.
Парк теж оточувала вартова сторожа (О. Стороженко);
Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру (Леся Українка);
До відділку, не постукавши в двері, вбіг знадвору захеканий вартовий козак (Б. Антоненко-Давидович);
// Стос. до варти, пов'язаний із вартуванням.
Он сіра старезна в'язниця, Хатина при їй вартова (Леся Українка);
Потяг спинився біля вартової будки із прикордонним знаком (Олесь Досвітній);
Зчинилася страшенна буря – потоки води линули з небес, а вітри, що знялися зусібіч, закрутили змії смерчів на водах, перевертаючи рибальські та вартові судна (Ю. Андрухович);
// у знач. ім. вартови́й, во́го, ч.; вартова́, во́ї, ж. Той, хто несе варту, охороняє кого-, що-небудь.
Він усе вартовим був при садовині або при баштанах (Ганна Барвінок);
Біля відсіку стоїть вартовий, він сперся на гвинтівку (О. Корнійчук);
Почалася втеча, хто куди! Спершу вартові переслідували, а потім відстали (В. Барка);
* У порівн. Заснули кедри, рядом з ними, хитаючись, модрини сплять, стрункі смереки вартовими в тумані сторожко стоять (І. Гончаренко).
2. рідко. Те саме, що чергови́й 2.
Здавалось, перо вартової сестри, що роздратовано й хапливо шелестіло на папері, дряпало в самім серці покволим, нудним болем (М. Івченко);
Саїд-Алі намагався вже самотужки підвестися, коли підбіг до нього Храпков, а за ним вартовий лікар (Іван Ле).
3. у знач. ім. вартова́, во́ї, ж. Приміщення для вартових.
Мене попросили зачекати біля вартової (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)