випалювати
ВИПА́ЛЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ВИ́ПАЛИТИ, лю, лиш, док., перех.
1. Палячи, знищувати все де-небудь.
Тільки-но розмінували поле, а вже Катерина та її подруги боронами, граблями зволікали бур’яни, випалювали, очищали поле для тракторів (Горд., Цвіти.., 1951, 34);
Лісу навкруги тут не було, його давно колись випалили (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 324);
// Дуже висушуючи, знищувати (про рослинність).
Тут [в Ялті] на осінь гори починають зеленіти, бо сонце вже не так їх випалює (Л. Укр., V, 1956, 199);
Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги (Кучер, Чорноморці, 1956, 11).
2. Палити до кінця, витрачати повністю.
Він брав цигарку за цигаркою, випалював її до краю і клав у попільничку (Епік, Тв., 1958, 201);
І ми, перепочивши годинку та випаливши по цигарці, знову посунули вперед (Досв., Вибр., 1959, 407).
3. Наносити розжареним предметом знак, зображення на що-небудь.
Тавро з шкварчанням випалювало на шкірі глибоку рану, яка вже ніколи не зійде з обличчя (Тулуб, Людолови, I, 1957, 219);
Народні митці випалюють різноманітні візерунки на дерев’яних предметах (Веч. Київ, 8.ІІ 1957, 3).
4. Піддаючи дії вогню, надавати міцності якому-небудь предметові.
Зранку був він.. за Ворсклою, де цеглярі випалювали цеглу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 51);
Гончар випалив і новий товар — біленькі ізолятори для стовпів (Ю. Янов., II, 1954, 180).
5. Одержувати якусь речовину, спалюючи що-небудь.
Те вугля він сам випалював за хатами в ямі, що й досі називається вугляркою (Фр., IV, 1950, 187);
— Цю красу нищить на вогні поміщик-дикун Коростишев. Він з мармуру випалює вапно! (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 55);
З пнів та коріння.. випалював [Шембек] поташ і скипидар (Смолич, Мир.., 1958, 179).
ВИПА́ЛЮВАТИ², юю, юєш, недок., ВИ́ПАЛИТИ, лю, лиш, док.
1. неперех. Робити постріл; вистрелювати.
Вихилить [чоловік] півголови з-за вугла муру, в одній секунді націлить і випалить (Фр., VI, 1951, 157);
Тарас приклав до плеча гвинтівку і випалив угору (Мик., II, 1957, 314).
2. перен., перех. і неперех. Несподівано і швидко сказати щось.
Набираю в груди повітря і випалюю раптом: — Я викрав вас з дому й везу до вінця (Коцюб., II, 1955, 255);
— Женись, а на чужу жінку не дивись, — випалює він під загальний регіт (Зар., Світло, 1961, 30);
— Я йому давав один документ, проект розширення цеху, — випалив Масло першу фразу, яка влізла в голову (Хижняк, Невгамовна, 1961, 234).
Словник української мови (СУМ-11)