внуча

ВНУЧА́ (ОНУЧА́, рідко УНУЧА́), а́ти, с. Зменш. до внук і вну́ка.

Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча (Шевч., II, 1953, 242);

Хочеться старій бачити онуча (Мирний, IV, 1955, 43);

І підростуть малі внучата На вольні, радісні жнива (Мал., II, 1956, 51).

Значення в інших словниках

1. внуча — внуча́ іменник середнього роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внуча — (онуча, рідко унуча), -ати, с. Зменш. до внук і внука.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внуча — ВНУЧА́ (ОНУЧА́, рідко УНУЧА́), а́ти, с. Зменш. до внук і вну́ка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча (Т. Шевченко); І підростуть малі внучата На вольні, радісні жнива (А.  Словник української мови у 20 томах
4. внуча — див. внук; дитина  Словник синонімів Вусика
5. внуча — ВНУК (УНУ́К), ОНУ́К, ВНУЧА́. Груші хату вкрили, Що діди й баби на спомин Унукам садили (П. Куліш); Стара Кайдашиха дуже любила свого онука, колихала його, цілувала, пестила (І. Нечуй-Левицький); І досі сниться: ..  Словник синонімів української мови
6. внуча — Внуча́, -ча́ти, -ча́ті, -ча́м; внуча́та, -ча́т, -ча́там  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)