вороний
ВОРОНИ́Й, а́, е́. Чорний із синюватим полиском (про масть коня).
Ведуть коня вороного, Розбиті копита… А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Шевч., II, 953, 43);
// у знач. ім. ворони́й, но́го, ч. Кінь чорної масті.
Копитами вдарте, вороні, — У степу ми з вами не одні (Воронько, Три покоління, 1950, 128).
Словник української мови (СУМ-11)