вояччина

ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. Військові; командний склад армії в капіталістичних державах.

Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах "Новобранчик" (1862), "Дезертир" (1868) (Іст. укр. літ., І, 1954, 336);

// Агресивні військові кола капіталістичних країн.

Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (Тич., III, 1957, 95);

Боннські політики і вояччина настійливо рвуться до ядерної зброї (Ком. Укр., 5, 1966, 38).

Значення в інших словниках

1. вояччина — воя́ччина іменник жіночого роду зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. вояччина — -и, ж., збірн., зневажл. Військові. || Агресивні військові кола.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вояччина — ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. 1. Агресивно налаштовані військові кола. Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (П. Тичина); Не раз незалежнiсть iталiйських провiнцiй потрапляла пiд чобiт австрiйської вояччини (І.  Словник української мови у 20 томах
4. вояччина — Воя́ччина, -ни, -ні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)