вояччина

ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл.

1. Агресивно налаштовані військові кола.

Японська вояччина причину своєї поразки на озері Хасан приписала дощику (П. Тичина);

Не раз незалежнiсть iталiйських провiнцiй потрапляла пiд чобiт австрiйської вояччини (І. Пільгук).

2. Військові, інтереси та світогляд яких обмежені вузькопрофесійними знаннями і звичаями.

– Я навмисне перебував у військах президента для того, щоб стримувати й приборкувати серед нашої зарозумілої вояччини дух жорстокості й розбещеності (Ю. Бедзик);

Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах “Новобранчик” (1862), “Дезертир” (1868) (з навч. літ.);

// Спосіб життя таких військових.

Нічого, мабуть, для простих людей не було й нема ненависнішого, ніж війна, вояччина, мілітаризм (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. вояччина — воя́ччина іменник жіночого роду зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. вояччина — -и, ж., збірн., зневажл. Військові. || Агресивні військові кола.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вояччина — Воя́ччина, -ни, -ні  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. вояччина — ВОЯ́ЧЧИНА, и, ж., збірн., зневажл. Військові; командний склад армії в капіталістичних державах. Жахливі картини знущань австро-німецької вояччини над солдатами-буковинцями найкраще показані Федьковичем у поемах "Новобранчик" (1862)...  Словник української мови в 11 томах