воєвода
ВОЄВО́ДА, и, ч.
1. У давній Русі та інших слов’янських державах — вождь, полководець, а також правитель міста, округу в XVI-XVIII ст.
А в Римі свято. Велике свято! Тиск народу, Зо всього царства воєводи (Шевч., II, 1953, 271);
З середовища бояр князь призначав воєвод, які були воєначальниками князівської дружини, а також його посадниками (правителями) в містах і землях (Іст. СРСР, І, 1957, 38);
*У порівн. Вона ходила по хатах і командувала слугами, мов той воєвода військом (Н.-Лев., І, 1956, 382).
2. У буржуазній Польщі — голова воєводства.
Воєвода дав наказ поліції стріляти в беззбройних людей (Іст. укр. літ., II, 1956, 624);
Лани воєводи, пани міністри були, та загули (Чорн., Визвол. земля, 1959, 171).
Словник української мови (СУМ-11)