вівчарик
ВІВЧА́РИК¹, а, ч. Зменш.-пестл. до вівча́р 1.
Вівчарик на герлигу похиливсь (Щог., Поезії, 1958, 101);
Ой як будуть вівчарики Білі вівці пасти, Будуть мої співаночки За кресаню класти… (Коцюб., II, 1955, 322).
ВІВЧА́РИК², а, ч. Дрібний перелітний співучий птах жовтувато-зелено-сірого забарвлення, із шилоподібним дзьобом.
Далеко запідпадьомкала перепілочка, і раз у раз висвистував вівчарик (Стор., І, 1957, 140);
На різні голоси славлять весну дрозди, коноплянки, вівчарики, щиглики. (Коп., Як вони.., 1961, 8).
Словник української мови (СУМ-11)