відерко
ВІДЕ́РКО, а, с. Зменш. до відро́ 1.
От я ж таки любив тягнути горілочку,.. так що хоч відерко умий, то не зостанеться ні краплі (Кв.-Осн., II, 1956, 113);
На причілку вхопив [Юрко] вудку, відерко з черв’яками і лише залопотів підошвами (Чорн., Красиві люди, 1961, 95).
Словник української мови (СУМ-11)