відруб
ВІДРУ́Б, у, ч.
1. тільки одн., рідко. Те саме, що відру́бування.
◊ Дава́ти на відру́б го́лову (ру́ку) — те саме, що Го́лову (ру́ку) дава́ти на відрі́з ( див. відрі́з).
— Так от що я тобі скажу: дурниця все це, непорозуміння якесь. Руку на одруб даю (Головко, II, 1957, 555).
2. Місце поперечного перерубу дерева.
3. У 1906-1916 рр. — ділянка з громадських земель, яку виділяли селянинові в особисту власність, коли він виходив з громади.
Біля женців [хазяїн] зупинився і нагадав, щоб завтра не барилися ж. Бо чуть світ до ячменю поїдуть.. А тоді на одруби до ярої (Головко, І, 1957, 263);
9 листопада 1906 р. Столипін видав указ, який дозволяв виділення селян з общин [громад] на хутори чи відруби (Іст. УРСР, І, 1953, 633).
Словник української мови (СУМ-11)