гноблений
ГНО́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гноби́ти 1.
Раніше гноблені і відсталі нації назавжди покінчили з віковою економічною і культурною відсталістю, піднялись до рівня передових, соціалістичних націй (Ком. Укр., 1, 1962, 33);
// У знач. прикм.
Кров гнобленого класу закипіла в його [листоноші] жилах (Ю. Янов., IІ, 1958, 206);
// у знач. ім. гно́блений, ного, ч. Той, кого пригноблюють.
В суспільстві, різко поділеному на стани, класи, гнобителів і гноблених, Шевченко відстоював повну рівність людей (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 159);
Як це не дивно і протиприродно — жменька гнобителів їде на спинах гноблених, і ця дивовижна мандрівка триває тисячоліття (Вільде, Сестри.., 1958, 14).
Словник української мови (СУМ-11)