гордовитість
ГОРДОВИ́ТІСТЬ, тості, ж. Властивість за знач. гордови́тий 1, 3.
Гордовитість, зобиджене самолюбство, кривда в час любові, — все це збурлило його душу до самого дна (Н.-Лев., IV, 1956, 267);
Обтрусивши сніг, одразу ж стала схожа на ту Марію, яку він недолюблював за гордовитість і холодну неприступність (Руд., Остання шабля, 1959, 43);
Ми заявляємо це не від гордовитості чи пихи, а тому, що упевнені в своїх силах і правоті (Довж., III, 1960, 70).
Словник української мови (СУМ-11)