грамотій
ГРАМОТІ́Й, я́, ч., розм. Письменна, грамотна людина.
Ходила [мати] прохати сусіднього хлопця, щоб листа написав синові — грамотія дома не застала (Вас., Вибр., 1954, 13);
// Освічена людина; книголюб.
Великий був грамотій григорівський садівник Кривенко, не шкодував він грошей на книжки, виписував їх з Москви, Києва і Ленінграда (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).
Словник української мови (СУМ-11)