дзизнути
ДЗИ́ЗНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Однокр. до дзи́зкати.
Один камінь поуз голову дзизнув, а один у праве плече дав (Вовчок, І, 1955, 159);
Над вухом дзизнув.. комар (Епік, Тв., 1958, 372);
Куля дзизнула зовсім низько (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 478).
2. перех., перен. Сильно ударити.
Не знаю,.. як він дзизнув мене. Розкрив очі аж у медсанбаті (Хижняк, Невгамовна, 1961, 173);
3 якою насолодою дзизнув би він оцього самозакоханого, підпилого, безжурного поліцая! (Автом., Так народж. зорі, 1960, 134).
Словник української мови (СУМ-11)