дошкульний
ДОШКУ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який викликає, спричиняє фізичний біль.
Мигнули під сонцем оголені шаблі, засвистіли в повітрі дошкульні нагайки (Шиян, Гроза.., 1956, 67);
Удари були не дуже дошкульні, але все ж відчутні (Руд., Вітер.., 1958, 188).
2. Який сильно діє, глибоко вражає; гострий, їдкий.
Ніщо, кажуть, не бував таке дошкульне і вбивче для ворогів, як сміх (Козл., Відродження.., 1950, 36);
Януш.. знову зареготав, вбачаючи в поведінці Наливайка не тільки дошкульний, але й дотепний жарт (Ле, Наливайко, 1957, 70);
// Надто вразливий; слабкий.
Бив [Максим] їх [коней] і по ногах, і по животах. Усе шукав дошкульних місць (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 104);
*Образно. Земля була.. дошкульним місцем старого Плачинди (Стельмах, Хліб.., 1959, 246);
// Який вражає, ображає кого-небудь уїдливими словами (про людину); уїдливий, ущипливий.
Не було більш лихої дівчини на все село, ніж Текля. Гостра, дошкульна, нікому не змовчить, не стерпить (Горд., І, 1959, 558).
3. Дуже відчутний, сильний, пронизливий (про холод, вітер, мороз і т. ін.).
Холод став дуже.. дошкульний, аж кусливий (Н.-Лев., IV, 1956, 262);
З моря дув дошкульний холодний вітер (Смолич, V, 1959, 244);
Почались дошкульні осінні дощі з вітрами (Гур., друзі.., 1959, 124).
Словник української мови (СУМ-11)