завити
ЗАВИ́ТИ¹, и́ю, и́єш, док.
1. Почати вити, завивати (про собак, вовків та деяких інших тварин).
Вогні згасли й одночасно, десь недалеко в комишах, жалібно завив голодний вовк (Коцюб., І, 1955, 349);
Пес винувато заскавучав, одбіг трохи вбік і знову завив (Епік, Тв., 1958, 146).
2. перен. Почати утворювати звуки, подібні до виття (про явища природи).
Буря завила (Граб., І, 1959, 315);
Пожовкнув ліс.. У верховітті завив вітер, заплакало небо старечо (Головко, І, 1957, 76);
Загула, завила страшна хурделиця (Стельмах, Хліб.., 1959, 253);
// Почати утворювати довгі протяжні звуки (про механізми, машини і т. ін.).
Машина заїхала в широку ковбаню, важко, натужно завила мотором і забуксувала (Коз., Сальвія, 1959, 206);
// Почати видавати довгу протяжну мелодію, звукові сигнали і т. ін. (про музичні інструменти, сигнальні апарати і т. ін.).
Вночі в козацькому таборі цілком несподівано завили сурми (Кач., II, 1958, 444);
На палубі завила сирена (Кучер, Чорноморці, 1956, 70);
*Образно. До утрені завив з дзвіниці Великий дзвін (Шевч., II, 1953, 38).
3. розм. Почати голосно і протяжно стогнати.
Як здума [Халявський], що вже не можна нічим діла поправити, та так і заголосить, аж завиє (Кв.-Осн., II, 1956, 209);
То вона [Параска] схоплювалася і вила на всю хату, то, прилігши, затихала, щоб через годину ще дужче завити. Їй було.. так важко! (Мирний, IV, 1955, 65);
Коробець.. стиснув кулаки, вдарив себе в груди так, що аж загуло, завив якось по-тваринному, розпачливо (Збан., Єдина, 1959, 100);
Сильно дзьобнув [сокіл] обозного в лисину, аж той завив (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 35);
// Заспівати протяжно, тужливо або не в лад.
[Микита:] Хай вам враг з такою піснею! [Маруся:] А ти заткни вуха та й не слухай. [Микита:] Ба ні ж, завили неначе по мертвому! (Кроп., І, 1958, 79);
П’яні бурлаки вже завили, як вовки в лісі… (Н.-Лев., II, 1956, 131).
ЗАВИ́ТИ² див. завива́ти².
ЗАВИ́ТИ³ див. завива́ти³.
Словник української мови (СУМ-11)