звичаєвий
ЗВИЧАЄ́ВИЙ, а, е. Стос. до звичаю.
Кожне революційне і звичаєве свято сьогодні має важливе суспільне, в тому числі і естетичне значення (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 15).
∆ Звичає́ве пра́во — сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою.
Землевласницький закон, створений у Візантії у зв’язку з поширенням слов’янських поселень на території імперії, включив норми слов’янського звичаєвого права (Іст. УРСР, І, 1953, 39);
— Звичаєве народне право в грунтових справах і в громадських справах не знає задавнення (Фр., VI, 1951, 275).
Словник української мови (СУМ-11)