звіря

ЗВІРЯ́, я́ти, с.

1. Маля звіра ( див. звір¹1).

*Образно. А люта мати! Спустила друге бісновате [біснувате] Своє скаженеє звіря. Та вже такого сподаря, Що гради й весі пожирало (Шевч., II, 1953, 325);

*У порівн. Вони [Коваль і Небаба] борюкаються з ним [Чирвою], як двоє молодих звірят із старим ведмедем (Мик., І, 1957, 93).

2. Зменш. до звір¹ 1.

— Побіжу на річку, там рибок та жаб розглядаю, побіжу в ліс, там звірята різні й квіти (Ів., Вел. очі, 1956, 4);

// Взагалі маленька тварина.

Бачив Матвій в тому глибокому підземеллі мовчазних, замурзаних людей і ще мовчазніших осликів. Чомусь порівнював він себе до тих нещасних звірят (Ірчан, II, 1958, 261).

Значення в інших словниках

1. звіря — звіря́ іменник середнього роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. звіря — -яти, с. 1》 Маля звіра (див. звір I 1)). 2》 Зменш. до звір I 1). || Взагалі маленька тварина.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. звіря — Звіря́, -ря́ти, -ря́ті, -ря́м; звіря́та, -ря́т  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)