згодити

ЗГО́ДИТИ див. зго́джувати.

ЗГОДИ́ТИ¹, згоджу́, зго́диш, док., перех., розм.

1. Найняти або умовити кого-небудь щось зробити.

Згодили якось москаля з міста за куховара. То ж бо й був чудний! (Вовчок, І, 1955, 130);

Титар виклопотав дозвіл і згодив маляра, щоб він вималював церкву (Н.-Лев., III, 1956, 91).

2. рідко. Сторгувати, купити.

— Був [Іван], кажуть, згодив поле з хатою і вечором забавився на могоричі геть поза північ (Фр., V, 1951, 351).

ЗГОДИ́ТИ², згоджу́, згоди́ш, док., рідко. Те саме, що почека́ти.

— Скажіть йому, нехай трошки згодить, поки я з дочкою виберемося до сусід (Кв.-Осн., II, 1956, 441);

Згодивши днів зо три, прийдемо на роботу (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. згодити — зго́дити дієслово доконаного виду до зго́джувати згоди́ти 1 дієслово доконаного виду найняти, умовити розм. згоди́ти 2 дієслово доконаного виду зачекати рідко  Орфографічний словник української мови
2. згодити — див. згоджувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. згодити — ПРИМИРЯ́ТИ (ПРИМИ́РЮВАТИ рідше) (згладжувати суперечності між кимсь, чимсь, змушувати змінити негативне ставлення до чого-небудь на позитивне), ПОГОДЖА́ТИ (ПОГО́ДЖУВАТИ), ЗГО́ДЖУВАТИ рідше, ПОЄ́ДНУВАТИ заст. — Док.  Словник синонімів української мови
4. згодити — Зго́ди́ти, -джу, -диш гл. 1) — кого́. Условиться съ кѣмъ, пригласить или нанять кого. «Затѣется въ селѣ свадьба; прежде всего заботятся о томъ, чтобы згодити попа». О. 1862. IX. 52. Згодили якогось москаля з міста за куховара. МВ. (О. 1862. III. 64).  Словник української мови Грінченка