зниклий

ЗНИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зни́кнути і зни́кти.

Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Досв., Вибр., 1959, 243);

// У знач. прикм.

За хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось (Коцюб., І, 1955, 338);

Підбились ми, дастьбі булої сили, — Розгублена в дорозі зниклих літ… (Стар., Вибр., 1959, 18).

Значення в інших словниках

1. зниклий — зни́клий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. зниклий — [зниклией] м. (на) -лому/-л'ім, мн. -л'і  Орфоепічний словник української мови
3. зниклий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до зникнути і зникти. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови