керівний
КЕРІВНИ́Й, а́, е́.
1. Який здійснює керівництво (у 1 знач.).
Доцільно встановити принцип, за яким керівні працівники загальносоюзних, республіканських і місцевих органів могли б обиратися на свої посади, як правило, не більш як на три строки підряд (Програма КПРС, 1961, 90);
// Пов’язаний з керівництвом.
Треба широко практикувати висування здібних робітників на керівну роботу в межах підприємства (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 299);
— Був Сиволап колись відомим бурильником. В славі купався. А потім як почали висувати його на керівні пости, то наче підмінили людину (Ткач, Плем’я.., 1961, 37).
2. Який становить собою або містить у собі певні настанови, вказівки, що ними треба керуватися.
Керівним принципом організаційної будови партії є демократичний централізм (Статут КПРС, 1961, 11).
Словник української мови (СУМ-11)