кибитка

КИБИ́ТКА, и, ж.

1. Критий візок у кочових народів; халабуда.

А чутка й досі ще жива, Що лісу тут стояла сила, Ще і тоді, як татарва У нас з кибитками ходила (Щог., Поезії, 1958, 359);

У чорнім кожушку, в ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці (Рильський, І, 1956, 364);

Живуть вони [скіфи] в кибитках, з яких найменші бувають чотириколісні, а інші — шестиколісні (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 138).

2. Легке переносне житло в кочових народів; юрта.

3. У середньоазіатських народів — невелика хатина з вальків глини або цегли-сирцю.

З Макшеєвим жив Шевченко в одній кибитці й у Раїмі (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 270);

Коли ми прийшли до її кибитки (так у Таджикистані називають просту хату), вона почастувала нас пшеничними коржами та урюком (Літ. Укр., 25.V 1962, 3).

Значення в інших словниках

1. кибитка — киби́тка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. кибитка — див. дім  Словник синонімів Вусика
3. кибитка — -и, ж. 1》 Критий візок у кочових народів; халабуда. 2》 Легке переносне житло в кочових народів; юрта. 3》 У середньоазіатських народів – невелика хатина з вальків глини або цегли-сирцю.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кибитка — Халабуда, див. теліга  Словник чужослів Павло Штепа
5. кибитка — КИБИ́ТКА, и, ж. 1. Критий візок у кочових народів; халабуда. Тоді Віктор Олексійович, осушивши ром во славу Бахуса, завалився у свою кибитку й побажав усім нам доброї ночі. (О.  Словник української мови у 20 томах
6. кибитка — Ю́РТА (переносне — перев. конусоподібне — житло з жердин, укрите шкурами, повстю тощо, в кочових народів), КИБИ́ТКА. І от я вже за тисячі верстов од рідних. Самотний, зажурений вигнанець Сиджу у юрті (С. Васильченко).  Словник синонімів української мови
7. кибитка — Рухоме, переносне житло кочових і напівкочових народів. Часто виконувалося з повсті.  Архітектура і монументальне мистецтво